Психіка здатна до самозцілення. Час залежить від нас самих, від ступені травмування, від бажання почати знову жити і від того, як ми приводимо себе до ладу.

Перші місяці після війні я без сліз не могла дивитись на квіти, бо витратила місяці на відновлення свого саду, а довелося все покинути. Для мене квіти уособлювали архаїчний зв’язок з землею, сіяти/вирощувати = давати життя. Довгі місяці були сни з різними варіаціями на тему винищувачів, градів, червоного неба і повного відчуття сюрреалізму.

Зараз я дивлюся на квіти і навіть фото з мого саду спокійно, з прийняттям. Нарешті трапляються ночі з повноцінним сном. Розумію, що це завдяки:

- Підтримці друзів та мого коуча

- Медитаціям та поступовим збільшенням часу у моменті на протязі дня

- Відмічати 3 хороших події за день

- Допомога іншим (будь-які добрі справи), особливо вдячна всім, хто звертався до мене за коуч-сесіями 🙏, бо люди в нашому оточенні - це наше дзеркало

- Вірі в те, що психіка самовідновлюється та звісно в нашу перемогу.