war story
Україна - 30 черв. 2024 р.
Остання зустріч
Остання зустріч
Мова йде про
Світлана та Владислав
aiСьогодні я закінчила картину, присвячену тобі, мій коханий. Свою картину я назвала «Остання зустріч». На полотні я обняла тебе біля бараку в Оленівці, перед тим, як відпустити тебе на небо...
aiНасправді, наша остання зустріч відбулася в морзі, коли я, ридаючи, стискала твою холодну руку через чорний пакет. Війна зруйнувала все наше життя, назавжди забрала тебе у мене. І через мистецтво я змогла бути поряд з тобою у найважчий момент...
aiМені здається, Владислав був у моєму житті завжди. Ми народилися і виросли в одному селі Осипенко (позивний ОСИП він взяв на честь рідного села). Ми разом творили свій світ: як подружжя - розвивалися, як особистості - вчилися розуміти один одного...
Як уві сні... Війна, окупація, Маріуполь, Азовсталь, Оленівка ... І його останнє смс, надіслане мені з полону
aiТа 22 лютого 2022 коханого терміново викликали в Урзуф, в селище, де базувався Азов. Мій чоловік служив в Азові з 2015 року і вже був на посаді офіцера логістики. Тоді ми бачилися востаннє...
aiДалі як уві сні... Війна, окупація, Маріуполь, Азовсталь, Оленівка ... І його останнє смс, надіслане мені з полону 26 липня 2022, за три дні до теракту: « Обнімаю кріпко, люблю безмежно, чекаю зустрічі.»
ai12 листопада 2022 я знайшла тебе за збігом ДНК і поховала в Києві, на Берковецькому кладовищі.
aiТепер ми з тобою в різних світах. Але я продовжую відчувати твою присутність у нашому з донечкою житті. Я пишаюся і буду пишатися тобою завжди. Ти назавжди в моєму серці.
