aiЧастина часу для мене ніби зникла. Лише зараз це зрозуміла.

aiПам'ятаю події квітня. У новинах говорили, що є ймовірність, що росіяни йтимуть у глибину області з боку Куп'янська та Чугуєва. Відкрилися жахи Бучі. Я дізналася, що армія агресора робить з дітьми. Дізналася, що вони вирізали хлопчикам статеві органи та ґвалтували маленьких дівчаток. Мені стало так страшно, що я готова була тікати зі своїми дітьми пішки. Аби подалі від цих жахів.

aiМені було так страшно, що я не могла дихати. Були постійні панічні атаки. Чоловік вирішив відвезти нас до родичів у Полтавську область. Я боялася їхати з країни сама з дітьми. Боялася, що не впораюся сама.

aiДорогою до Полтави, я дізналася, що до нас у село приїхала величезна кількість техніки та військових. Готували лінію оборони, як мені казали. У нашому будинку, там у селі, залишилися мої мама та бабуся. Я плакала всю дорогу. Мені здавалося, що я зрадила свою маму. Це жахливі почуття, це дуже боляче. Вранці наступного дня мій чоловік поїхав за моєю мамою та бабусею.

aiЗ дому ми виїжджали за 3 дні до народження дочки. Вона чекала у гості друзів… війна руйнувала усі плани. Діти були засмучені. Чоловік поїхав додому, щоб наглядати за будинком. Додому ми повернулися за місяць. Коли зрозуміли, що російська армія не дійшла до нашого села. Вони стояли за 20 км від нас.

aiПостійно було чути вибухи. Мої діти, 3 та 7 років, обговорювали між собою, що це вибухали ракети. Це було як сюрреалізм. Страшно та боляче.