Війна в Україні принесла безліч людських трагедій, однією з яких є історія Романа Кривулі. Військовий механік радіоцентру, колишній учасник АТО, Роман провів у російському полоні майже два роки, піддаючись нелюдським тортурам та приниженням.

Романа багато разів перевозили з одного місця увʼязнення до іншого, щоразу далі від Харкова. Важко уявити, що відчувають виснажені полонені, коли їх знову везуть у невідомість. Деякі поїздки тривали десятки, а деякі - сотні кілометрів. Годинами вони думали: чи не везуть мене на смерть, чи, можливо, я нарешті повертаюсь додому?

Його полон почався в рідному селі Липці (Харківська область, розташоване за 10 кілометрів від кордону з росією), де його затримали російські окупанти.
Він пережив катування в психіатричній лікарні в Стрілечі (Харківська область, межує із російським кордоном. Населений пункт було окуповано з перших хвилин повномасштабного вторгнення), де його та інших полонених піддавали жорстоким знущанням. Згодом його перевезли до Гоптівки (прикордонна Гоптівка є митним постом на українсько-російському кордоні, опинилась під окупацією майже з перших днів повномасштабного вторгнення), де його катували струмом та зламали ребра.

Після цього його утримували в наметовому містечку для полонених у Шебекіному, Бєлгородська область (93 кілометри від Харкова), де хоч і не катували, але умови були суворими: не можна було навіть підводити голови.

Наступним випробування Романа стало СІЗО в Старому Осколі (227 км від Харкова), де він також зазнав побоїв і психологічного тиску. Йому погрожували відрізати пальці і відправляти їх його дружині…

Найбільш жорстокими умовами Роман назвав Тульську колонію суворого режиму №1 в Донському, Тульска область (641 км від Харкова), де він провів дев'ять місяців. Там, за словами Романа,  українці потерпають від знущань, холоду, голоду та хворіють на туберкульоз.

Згодом його перевезли до Мордовії (республіка у складі рф, 887 км від Харкова), де побиття та знущання тривали ще 11 місяців. Катування струмом не припинялося, Романа тричі били до втрати свідомості.

Наприкінці січня 2024 року обмін полоненими не відбувся, адже саме тоді впав літак, на якому нібито були українські військовополонені. Українців знову перевезли в колонію, цього разу в Каменськ-Шахтинському Ростовської області (464 км від Харкова).

...Перед обміном українцям надали змогу шість днів нормально харчуватися. З Ростовської області їх нарешті повезли в бік Сумщини, на кордон з Україною.

Роман Кривуля згадує: «Це був уже дев’ятий переїзд. Думаю: знову на якусь нову зону їдемо. Вирішив вже навіть не сподіватися ні на що. Зав’язали нам очі. Звертаються не лайкою, а хлопцями називають. Ми були вражені. Від такого спілкування ми відвикли за два роки! Ми для них були ким завгодно, але не військовослужбовцями, хлопцями, людьми.»

Роман пройшов через катування, голод і постійний страх, але зрештою був звільнений під час обміну і повернувся додому до Харківщини. Незважаючи на все пережите, він зберіг мужність та віру. Його історія є свідченням жорстокості та нелюдських умов утримання українських військовополонених в російських тюрмах

Повна версія статті доступна за посиланнями вище і внизу.