Я завжди думаю про них,
Військових, тих що на нулі

Я знов пропав

Нема надії та любові 

Коли у цей день до квартири Марії залетів снаряд, на щастя, нікого не було вдома. Вони з чоловіком вирішили негайно виїжджати з дочкою і батьками з Маріуполя. Але її батьки, Тамара і Юзеф Нікольченки, доценти Маріупольського державного університету, не були готові негайно зриватися з місця. Вони залишилися. І невздовзі зрозуміли, якою трагічною помилкою була їхня відмова.

Мені прикро, що я став «свідомим українцем» лише після початку повномасштабного вторгнення. І це сталося не відразу. 

Така назва – вулиця Братів Гипиків в 2023 році з’явилася на мапі Харкова. Хто вони? Історія братів незвичайна і звичайна одночасно, бо відображає долю багатьох захисників Вітчизни.

Якось у один із літніх днів тебе накриває хвилею чогось, що важко зрозуміти — і ти запитуєш себе: що зі мною? Це вигорання, страх, чи просто потреба у відпочинку?

Інколи я прокидаюсь раптово вночі і не можу зрозуміти – де я...дома, або? Так, або...Вже третій рік, як я живу не вдома; живу в безпеці, але в чужій країні, в чужих стінах. Та кожен мій ранок починається з моніторингу новин, маю знати – куди ворожі ракети, бомби чи шахеди влучили сьогодні. 

ЧЕРЕВИКИ.
Ці черевики я купив рівно 5 років тому, навесні 2020 року, під час локдауну. Гарні туристичні черевики, які мали б стати в нагоді в горах Тенеріфе. У січні та лютому того року я жив у наметі в тамтешній хіпі-спільноті. Це була моя найчарівніша подорож за межі Литви. Намагаючись вирватися з ув'язнення чотирьох стін і повернутися до раю на Тенеріфе, я придбав квиток туди. Я мав летіти через Ригу. Але так і не поїхав туди, оскільки у мене не було необхідних Covid-документів для в'їзду в Іспанію. Черевики так і не потрапили на острів. Вони так і не доторкнулися до вулканічного пилу. Натомість вони набрали трохи густого ґрунту на сході України. Чорний, дрібний, майже маслянистий. Він досі залишається на підошвах. Навіть після того, як його почистиш, він залишається.