Я Наталія. Народилася в Київській області, мала щасливе дитинство та доволі цікаве життя загалом. Наша бабуся пережила Другу світову війну у вже свідомому віці (їй було 14, коли військові дії розпочалися на території України). Вона інколи ділилася спогадами про ті часи і все життя боялася, що це може повторитися.

Ми з подивом дивилися на стратегічний запас сірників та солі і переконували бабусю, що в сучасному цивілізованому світі такі варварські події не можуть мати місце. Моя бабуся була дуже засмучена, коли дізналася, що моя сестра вступила до медичного університету. Вона сказала: "Дівчинко, якщо раптом війна, тобі прийдеться в ній приймати участь".

Повномасштабна війна докорінно змінила життя кожного українця. Навіть зараз, через рік, важко описати всю гаму емоцій… 24 лютого 2022 року війна в Україні триває майже 8 років.

Моторошний ранок 24 лютого у Києві. Мені було дуже страшно. Мій кіт тікав і вперто не хотів сидіти в переносці. Ми мали їхати в передмістя до друзів, які прихистили нас із сестрою. Я не була готова до всього, що відбувалося.

Ми закупили продукти. Коли все вивантажували з машини, над нами літали ворожі вертольоти. За годину ми побачили їх багато – це був російський десант, який прямував на аеродром у Гостомелі.

Кілька ночей ми провели в погребі, інколи ховалися там і вдень. Ми чули вибухи, над нами летіли "Гради". А я наївно вірила, що за кілька днів усе закінчиться, як страшний сон.

Мої батьки та родичі опинилися в окупації на Київщині. Ворог підходив все ближче, запеклі бої точилися в найближчих населених пунктах. Далі – евакуація, страх, відчай і невідомість. Моя мама час від часу виходила на зв’язок.

Мальовнича природа Закарпаття та підтримка місцевих були цінними для нас. Через 3 тижні ми отримали радісні новини з дому – Київщину звільнили. А далі почали відкриватися шокуючі факти про звірства ворога в Бучі, Ірпені, Бородянці. Морально було важко. Але тим, хто опинився в окупації, було в тисячу разів гірше.

В кінці квітня ми повернулися додому. Було страшно, але ми адаптувалися до нових реалій. Ракетні обстріли всієї території України тривають і дотепер, а експерти не виключають ймовірності повторного наступу з півночі.

З початком літа я почала шукати способи бути корисною для країни, окрім донатів. Я вже мала волонтерський досвід - в 2014-2015 разом з подругою та сестрою допомагали друзям, які пішли до лав ЗСУ та добровольчих батальйонів. Але на відкриття першого збору наважувалася тиждень.

Підрозділу нашого друга потрібен був автомобіль для виїзду на задачі, підвезення боєприпасів, евакуації поранених. Хлопці не просили про допомогу, а самостійно шукали найдешевші варіанти в Україні.

Заручившись підтримкою рідних та друзів, ми з сестрою ініціювали в соціальних мережах збір на купівлю автомобіля. Збір був успішним! Ентузіазм і підтримка колег та друзів в Україні та за її межами вражає. Радію, що мене оточують найкращі люди.