ai–картина та історія Марії Іващенко 
ai
ai

ai«Честь, доблесть, гідність» з цим девізом Паша йшов по життю, ніколи не відступаючи. Я - Марія, дружина загиблого військового, старшого сержанта Іващенка Павла Вікторовича.

aiЗ Пашею ми зустрілись вже не дітьми, кожен зі своїм багажем радощів і печалей. Але трапилось диво, здається і пропозицію робити було не треба, ми все зрозуміли після першої ж розмови. Це кохання, яке трапляється раз у житті, коли не треба нічого казати і нічого доводити, тільки погляд у кохані очі і все вже зрозуміло, коли не треба дзвонити, щоб відчути, що у коханого на душі.

aiЦе кохання, яке трапляється раз у житті, коли не треба нічого казати і нічого доводити, тільки погляд у кохані очі і все вже зрозуміло, коли не треба дзвонити, щоб відчути, що у коханого на душі.

aiПаша став рідним батьком для мого сина, виховав і виростив його як мужчину, його син став рідним для мене. Доля подарувала нам чудового синочка, та вишенька на торті, татова радість і відрада – донечка Анна-Марійка, яка, на жаль, буде згадувати тата тільки за фото і відео, бо клята війна відібрала його у неї, коли їй виповнився тільки 1 рік.

ai24 лютого 2022 року, по обіді ми виїхали з рідного міста до більш безпечного регіону, а 27 лютого Паша вже вступив до лав ЗСУ у складі 28 ОМБр імені Лицарів Зимового Походу.

aiЗ перших днів постійно на "0", вони йшли, очищуючи від рашистьської навали спочатку Одесу, потім Миколаївську область. 29 серпня 2022 року під селищем Степова Долина їх підрозділ пішов у наступ, щоб звільнити Херсонщину, був бій під час якого Паша отримав множинні осколкові поранення несумісні з життям.

aiМинув майже рік, а я досі не можу повірити, що ніколи, ніколи більше не відчую його дотик, не відчую його міцних обіймів, не почую, як тихо і так ніжно він скаже «Обожнюю тебе сонечко». В нас було стільки планів, але ж....