ai- написано для глобальної ініціативи T4P (Трибунал для Путіна)-

aiЯ вчитель російської мови й літератури з багаторічним стажем, майже 30 років. Під обстрілами інколи мені здавалося, що моє серце стає як маленька пташка, як горобчик. Я відчувала, як воно раз — і стискається.

aiБудинки дев’ятиповерхові майже всі були чорні, зруйновані. Дуже страшно було на них дивитися, бо ще не так давно був Новий рік… Будинки світилися. Було життя...
ai
ai

aiМене звуть Павлова Оксана Вікторівна. У перший день війни, зранку, я працювала вчителем у школі № 18 Маріуполя. І зранку вже ми з новин дізналися, що почалася війна. Але, знаєте, ще думали, що ми 24-го будемо проводити уроки для своїх учнів в онлайні...

aiЯ кажу: “Як це може бути? Є цивілізація, є ООН. Є різні організації, людство знає досвід Другої світової війни. Чому зараз таке? Як воно може [так бути]?”

aiМаріупольці думали, може, тиждень, і на якомусь високому рівні все вирішиться. Ми тут уже дочекаємося тиші. Але побачили, що ніякого досвіду людство не має і кожна війна, як кажуть мудрі люди, починається незрозуміло чому і як. А потім також і закінчується. На жаль, ми не можемо її стримувати, досі немає таких структур, щоб могли вплинути.

aiКоли почалася війна в Україні, то ми зрозуміли, я зрозуміла, що ми були байдужі до чужого горя. Грузія, Чечня, Сербія, Сирія... Коли там були війни, ми навіть не намагалися особливо допомагати, волонтерити масово.