ai—картина та історія Вікторії Лісанової

aiТи завжди, кожного дня був Моїм Героєм. І не втомлювався це показувати кожного разу. Мій Герой носив мені солодощі та квіти на кожну зустріч, ніс на руках додому з дискотеки ( бо мої ніжки стомились танцювати всю ніч на підборах), одягав на мене свій светр, коли було холодно. 

aiМій Герой показував мені сузір'я. Катав на санках вагітну посеред ночі ( ну бо так мені тоді захотілося) та щоночі рвав у сусідів виноград ( бо знову ж таки, всього такого хотілося саме вночі) та й крадене воно ж смачніше.

aiМій Герой чекав на мене зі школи, щоб подарувати квітку з кактуса, бо боявся що до вечора вона зів'яне. Біг свій власний ''марафон'' з сусіднього села, щоб просто побачитись на 2 хвилини, і посадити в автобус на навчання. Мій Герой вставав щоночі до дітей після їх народження. Готував сніданки, обіди, вечері. Йшов купувати мою улюблену каву 1 січня, з самого ранку, коли ще всі спали 
ai(двічі, бо перша розлилась під будинком).

aiІ я безмежно вдячна, що могла говорити тобі ''дякую'' за все це кожного дня, не чекаючи якоїсь дати на календарі. Що саме тоді вже зрозуміла, ким ти є для мене, а не після втрати. Рада, що мала можливість бути вдячною, що між нами не залишилось недосказаних слів, про які я могла б жалкувати. Ти завжди був і залишишся ''Моїм Героєм, віддавшим неба шматочок''.

aiА я назавжди залишусь в твоєму житті тією 17-річною дівчинкою, яку покохав. Яка куталась в твої обійми, як в найтеплішу з ковдр в найхолодніші зими. Якої не стало 18 вересня 2022 року. Нехай же продовжує жити те дівчисько в цій картині, щоб час від часу нагадувати мені ким я була з тобою. Що я БУЛА! Що це мені не наснилось.