aiЯкось у один із літніх днів тебе накриває хвилею чогось, що важко зрозуміти — і ти запитуєш себе: що зі мною? Це вигорання, страх, чи просто потреба у відпочинку?

aiЖити на повну не виходить. І за це ти картаєш себе зсередини. То така моя особливість? Свідомість? Чи, може, просто збіг зірок на небі? Як почати жити по-справжньому? 

aiТебе огортає ковдра спогадів про те, як було. Ти тверезо усвідомлюєш, що так уже не буде, що тепер ти сама творець свого життя. Але щось усе одно стримує. Що саме?

aiМожливо, це страх перед новим. Можливо, сум за минулим. Або невпевненість у собі й власних силах, яка заважає зрушити з мертвої точки, як іноді здається.

aiУ моменти розбору власних думок і життєвих пріоритетів ти настільки занурюєшся в себе, що не помічаєш, як минають хвилини. Години. Навіть дні. Коли трек в навушниках триває три хвилини, а ти не встигаєш зрозуміти, коли він почався і завершився. Коли прогулянки наодинці стають настільки рятівними, що проходиш десятки кілометрів і хочеш іти далі.

aiТи не знаєш, як бути. Але десь глибоко всередині розумієш: ніхто, крім тебе, не вирішить, як тобі краще. І для цього потрібна сміливість. Сміливість — помилитися або перемогти. Я захоплююся людьми, які не бояться діяти попри страх, попри осуд, попри все. 

aiАле чи варто прагнути цього? Чи, можливо, краще просто жити у своєму звичному темпі?

aiЛегко зірватися на близьких, відмовитися від мрії лише тому, що тебе скував страх, який, здається, неможливо подолати.

aiЯк тримати себе в руках на шляху до своєї мрії?

aiІноді низка невдач настільки вибиває з колії, що ти не помічаєш, як віддаляєшся від інших, і, що гірше, від самої себе. Можливо, справа в тому, що ти завжди більше думаєш про інших, ніж про себе? Це питання теж досі лишається без відповіді.

aiІ так у всьому, навіть у досягненні цілей. Чому сам факт досягнення часто робить нас байдужими до того, що ми планували далі? Чому замість радості приходить зневіра і невпевненість?

aiЦя така знайома, але влучна фраза: «Більше питань, ніж відповідей». Чи це просто риса тривожного темпераменту? Або ж варто дозволити собі відпустити все і довіритися долі?