Підтримай волонтерські проєкти цього тижня

[ 000% ]
0%

war story

Київ - 23 лют. 2022 р.

Музика рятує наші душі

Введено Анна Дзюбинська

Київ ,
Feb 23, 2022

ai23.02.24. Моя бабуся, якій 83 роки, вже не їсть три дні. Лікарі швидкої допомоги сказали готуватися...
aiБабусі було 2 роки, коли почалася Велика Вітчизняна війна. Німці оселилися на кухні їхнього будинку. Бабуся спала на печі, а німецькі солдати частували її шоколадом і мармеладом. Вони любили дітей, на відміну від росіян.
aiТепер, 24.02.22, хвора і слабка, на тій самій кухні, вона потроху змушувала себе встати і виглянути у вікно, щоб побачити, що відбувається. Винищувач пролетів так низько, що можна було побачити обличчя пілота.
aiУ мене велика сім'я, маю 4 дітей. Я жила в Києві. У моєї сестри-близнючки також 4 дітей. Її сім'я жила поруч з нашою бабусею в Бучанському районі Київської області. У перші години війни вони поїхали до Тернополя до батьків її чоловіка. А, оскільки бабуся була ще слабкою, вони й мої батьки вирішили поки що залишитися в Україні. Я також не могла виїхати з дітьми одразу, бо мій чоловік щойно переніс інфаркт. Його виписали з лікарні за 3 дні до вторгнення.
aiУ нашому будинку тремтіли стіни, відчувалася вибухова хвиля. Ми облаштували підвал для ночівлі, я намагалася жартувати з дітьми, щоб їм не було страшно. На той час найменшій дитині був 1 рік. І тоді мені прийшли такі рядки:
ai*******
aiВчера в подвале детей обнимала, 
aiИ, как на Титанике, когда мама сказку читала,
aiЗная , что идут ко дну, 
aiУлыбалась через не могу.
aiМы не простим убитых детей!
aiСмертей наших храбрых парней!
aiИ Мрію нашу с огромным крылом,
aiИ ваших водкой мы не помянем!
aiМожет мой стих неяркий и тусклый?
aiНа #уй иди Корабль русский!
ai“Russian warship, go f--- yourself"
ai*******
aiУ підвалі було дуже страшно. Коли від страху твоє тіло тремтить і ти не можеш його контролювати. 5 березня ми з волонтерами виїхали до Тернополя, на збори в нас була година. Я була згодна їхати вічність, тільки б не чути вибухів. Бо моя нервова система вже не витримувала, а моя менша донька була на грудному вигодовуванні.

Коли від страху твоє тіло тремтить і ти не можеш його контролювати.

ai7 березня разом з родиною моєї сестри ми виїхали до Німеччини, де проживав давній друг мого чоловіка. За місяць сестра знайшла спонсора у Лондоні. Вони живуть у самому центрі міста, а її діти грають там у престижному театрі.
aiПівроку у Німеччині я була, як уві сні. Дивилася новини в Україні і кожен день плакала. Але зрозуміла, що далі так не можна і треба діяти. 
aiМене познайомили з директором музичної школи, яка люб'язно запропонувала нашим дітям займатися у школі. І вона спитала в мене: "А чим саме я можу займатися?"
aiМоя перша освіта -  хоровий диригент, тому я організувала українсько- німецький хор. Хору вже 1.5 роки, він налічує 35 людей. Ми співаємо пісні українською, німецькою, англійською мовами. Люди, які тут співають, не мають музичної освіти, але вони співають серцем. Для них, як і для мене, хор став арт- терапією. 
aiМи не тільки співаємо, а й підтримуємо один одного. Наш хор виступає на благодійних заходах і допомагає зі збором грошей на придбання автівок швидкої допомоги та усього необхідного для наших хлопців-героїв на передовій! Наразі в сусідньому містечку в мене з'явився камерний ансамбль та заняття вокалом, хореографією та акторською майстерністю з маленькими дітьми. Ця творчість мене надихає та не дає падати духом.
aiА бабусю з батьками через рік я забрала до себе. Тепер добрі німці лікують бабусю, у якої лейкоз. За що їм низький уклін. 
aiЯ вірю, що добро завжди перемагає зло!
aiМи захищаємо своє і правда на нашій стороні! 
aiСлава Україні!

Виступ хору.

Наш хор!

Виступ хору.

Наш хор!

Яна Косінова

далі

   Харків=Алеппо?
клікнути для перегляду