aiСьогодні я закінчила складати пазл. Він досить великий: 47 см на 67 см. 

aiЯ купила рамку для постерів і сьогодні повісила його на стіну. 

aiАле щоб побачити всю картину повністю – треба відійти на відстань.  Моя теперішня кімната в місті Ньївегейн в Нідерландах – це частина колишньої кухні в колишньому інтернаті для дітей шкіперів. В ній дві двері й на одній з стін – залишки плитки там, де раніше була робоча поверхня кухні.  Тут, звісно, зараз є ліжко, стіл і шафа, і між ними – пара кроків до вікна. Тож, щоб побачити пазл повністю, – треба відчинити вхідні двері і стати в дверному отворі. Тож, я стою на порозі своєї кімнати і дивлюся на зображення мого рідного міста Харків. Точніше, на перехрестя в серці історичного центру. 

aiТут варто сказати наскільки глибоким є моє коріння в Харкові. Коли мене хтось запитує, як давно я живу в Харкові, я з гордістю відповідала, що я – восьме покоління моєї родини.  Я знаю це перехрестя з самого дитинства. 

aiНа передньому плані картини зображена темноволоса струнка молода жінка у великих сонячних окулярах. Вона сидить на терасі кафе і п’є каву. За нею видно ще якихось людей за столиками, які щось п’ють, їдять, сміються та розмовляють. І я можу уявити, як я йду до цього кафе, що ця жінка з кавою – моя краща подруга Женя. І що через хвилину я сяду поряд з нею, замовлю каву і ми будемо говорити про все на світі. Про плани на майбутнє, про відносини з близькими, про те, як йдуть справи у її дітей. Ми знайомі більше 10 років, тож нам завжди є про що говорити.

aiНавколо нас – високі будинки, побудовані ще кілька століть тому. Прямо за Женєю – будівля міської ради, па’мятка архітектури. Далі – собор, що стоїть тут з моменту заснування міста в 17 сторіччі. Ще далі – «Палац праці», що займає весь наступний квартал. А ми сидимо в "1654". Назва кафе – рік заснування Харкова.

aiЯ пам’ятаю багато дружніх зустрічей в різних кав’ярнях нашого міста. Ця картина для мене – як узагальнюючий образ теплої дружньої розмови. 

aiВ березні 2022 всі будинки, зображені на цьому пазлі, будуть пошкоджені російськими ракетами. А я, в перший раз в житті, вирішу жити не в Харкові. Транспорт в той час в місті не працював і до вокзалу мене довіз друг, в якого була машина.

aiОстанні три роки ми спілкуємося телефоном. Я розповідаю про те, як йде моє життя в Нідерландах. А вона, – що пішла на курс філософії та уроки вокалу в воєнному Харкові. Що, не дивлячись на війну, вона буде співати перший раз соло.  Ми поєднуємо різні новини нашого життя, як завжди це робили. 

aiЦей новий 2025 рік я вирішила зустріти в Україні, щоб побачитися з усіма рідними мені людьми. Я подзвонила Жені й сказала про це. А вона відповіла, що тепер вона їде жити в іншій країні. Що новий рік вона зустріне десь в Європі і, ймовірно, ми не зустрінемося. 

aiНі, ми зустрінемося в будь-якому разі. Тепер моя черга проводжати тебе на вокзалі. І ми зустрілися на вокзалі в Києві, бо її потяг мав там зупинку протягом 50 хвилин. Тож ми пили каву і розмовляли. А потім вона поїхала, а я залишилася. 

aiТа зараз в моїй кімнаті є пазл–телепорт, на якому зібране моє життя.  

aiКоробку з цим пазлом я отримала  від нідерландської подруги Маріке. Маю сказати, що Маріке говорить українською майже без акценту і багато років захоплюється Україною та українською культурою. Вона закохана в мою країну. Тож по робочих справах Маріке досить часто буває в Україні і привозить мені щось звідти. Коли ми зустрілися цього разу, вона простягнула мені коробку з пазлом і сказала: «Це для тебе. Я його вже зібрала, тож можеш лишити собі». Для мене це прозвучало досить по-нідерландськи, незалежно від того, що розмовляли ми українською.

aiТой пазл, що я сьогодні повісила на стіну в своїй кімнаті, – він як телепорт в життя, яке було і ще колись обов’язково буде. Я складала шматочок до шматочка, наче збираючи наново моє життя. 1000 маленьких спогадів, що тримають мене цілісною.  1000 шматочків, що привезли мені в коробці, це 1000 життів, що стоять за цією картиною і кожен з них розповідає свою історію.