aiКоли хтось твій близький набуває статусу "зниклого безвісти", ти спочатку проходиш багато кіл пекла. Заповнюєш всі необхідні анкети, папери, скрізь телефонуєш, "дзвониш в усі дзвони"

aiА потім приходить час щоденного, монотонного моніторингу-передивлятися ресурси з пошуку безвісти зниклих: Телеграм-канали, відео та фото з полоненими. І тоді приходить розуміння - як багато людей зараз в Україні розшукує своїх близьких.

aiОднакова біда, різні долі. Хтось шукає чоловіка - він зник, а нещодавно в нього народилося малятко. Хтось розшукує літнього чоловіка на якого, напевно, вдома чекають онуки. 

aiА ось фото ще зовсім юного хлопчини, єдиного сина, якого розшукує мати. Я дивлюсь на його фото, рахую його роки, і розумію, що він майже такий за віком, як мій старший син. Ще навіть не виповнилось 20 років.

aiІноді за словами " СТОП ПОШУК" далі йде "Пішов на небо. Наш герой став янголом". І тоді вся стрічка вибухає словами: "Тримайтеся. Вічна памʼять герою. Слава герою."

aiПеріодично в групах пошуку оголошуться волонтерські збори на підтримку Збройних Сил України. Люди, які шукають близьких, зниклих на цій війні, щиро відгукуються на ці запити і донатять для тих, хто зараз боронить нашу землю.