Схоже, росіяни тепер серйозно вважають Сполучені Штати cвоїми союзниками: розмахуючи російським та “американським” прапорами, вони штурмують Малу Токмачку на сході України. 

І все це — лише за день після гучних, так званих «історичних» переговорів Трампа з Путіним на Алясці. Та «історичними» ці перемовини стали лише для Кремля: Україна ж не отримала нічого, крім відвертого тиску з боку Вашингтона на капітуляцію та фактичну здачу частини наших земель.

Але найстрашніше — на тій зустрічі навіть не знайшлося сміливості назвати російську агресію своїм іменем. Замість цього під солодким соусом “миротворчої місії” нам пропонують віддати ще більше територій. Це не дипломатія — це торгівля нашою кров’ю та майбутнім. Мене, як і більшість українців, шокує ця політика: нас намагаються загнати в пастку, де ми маємо вклонятися вбивці, аби світ зміг видихнути з полегшенням і повернутися до свого “затишного життя”.

Путін, вірний кремлівській тактиці, отримав усе, чого хотів: час, відстрочку санкцій та ще один сигнал, що Захід готовий продавати принципи заради ілюзії миру. І поки пропагандисти малюють коміксну картинку, світова спільнота мовчить, спостерігаючи, як фарс перетворюється на офіційну стратегію.

Українці дедалі частіше запитують: на чиєму боці Трамп — демократії чи диктатури? І поки зволікання з військовою допомогою та санкціями триватимуть, відповідь буде очевидною. Кожна хвилина цього зволікання — ще одна куля, що вбиває наших солдатів та цивільне населення; ще один клаптик землі, який ми втрачаємо; ще один доказ того, що комфорт та гроші для світу цінніший за життя українців.