ai9 березня. Ранком дзвінок від чоловіка. «Каті, Віталіка і їхніх трьох хлопців більше немає…» каже він і я чую, як в нього стискається горло. Я не вірю в почуте. «Що?» перепитую я. «Каті, Віталіка і їхніх трьох хлопців більше немає…» повторює мені чоловік і я відчуваю сльози в його голосі і сама не витримую…. Хвилина мовчання. Сльози течуть по обличчю градом.

ai«Вони хотіли виїжджати ранком із Сум сюди, в сторону Волині… але не прокинулись... Російський винищувач вночі скинув бомбу на їх дім», на їх новий дім, в якому вони не встигли навіть року прожити.

ai…Немає слів… Наші гарні знайомі, ми мали з ними гарну традицію – кожне літо ми сплавлялись на байдарках з палатками, виїжджали на рибалку на Дніпро. З ними завжди було весело.

aiПоказова була сім’я. Віталік мав бізнес, хлопці чудові: старший – чемпіон України з самбо, Катя – красуня та охоронниця сімейного вогнища. Спочивайте з миром! Ви назавжди в наших серцях.