aiЯ – Ірина з міста Маріуполь.

aiДля мене війна розпочалася 24.02.2022 року о 5 годині ранку. Я прокинулася від телефонного дзвінка.

aiДзвонив син. Я перелякалася, бо раніше він у такий час мені ніколи не дзвонив. Саме він і повідомив мені, що почалася війна, сказавши, що їх бомблять з авіації. Спочатку цього ранку в нашому районі нічого не порушувало тишу. Але коли я почала прислуховуватися, то почула далекі звуки зі східного боку міста.

aiМаріуполь завжди був промисловим містом, і тому ночами або під ранок часто було чути шум — це були звуки робіт, що проводились на металургійному заводі.

aiМісто переживало війну ще з 2014 року. Тоді воно зазнавало обстрілів протягом кількох місяців, але згодом усе затихло, і люди поступово повернулися до звичного мирного життя. 

aiТого дня, трохи пізніше, мені зателефонувала знайома, в істериці – вона кричала та благала мене збирати речі і їхати з міста.

aiЗалізниця організувала гуманітарний поїзд Маріуполь – Львів. Я почала передивлятися на сайті міста інформацію про те, що відбувається. Мер міста стверджував, що ця кампанія триватиме недовго: 2-3 дні, і населенню потрібно трохи потерпіти (хоча, як пізніше з'ясувалося, він сам вже тоді покинув місто).

aiВідключили світло, воду. Люди з дітьми намагалися евакуюватися, але цим ніхто не займався. Вранці вони з валізами йшли в центр міста (транспорт не працював) до Драмтеатру, чекали до вечора, сподіваючись покинути місто, а потім знову поверталися додому.

aiЗ кожним днем фронт просувався все ближче до моря. Обстріли тривали безперервно і вдень, і вночі, виїхати ніхто не міг.

ai2 березня відключили інтернет і ще більше посилилися обстріли. Населення почало переміщатися з міста в селища, тут можна було хоча б набрати води з джерел. У дворах палили багаття, грілися, готували їсти, обмінювалися новинами. Погода також підігравала ситуації, що склалася; того року в березні місяці було мінус 13 С, що для нашого приморського міста в зимовий час – рідкість.

aiЗ'явилися перші жертви, людей вбивало на пунктах забору води, почалися влучання в будівлі. Ситуація дедалі більше ускладнювалася.

aiАле 8 березня все стихло, було чути тільки окремі постріли. Вийшло сонечко і прогріло трохи повітря і землю. Запахло весною. І на якийсь час здалося, що наче й не було війни. Сусід у снігових проталинах знайшов проліски і кожній жінці вручив по квітці. Усі воскресли духом і навіть зітхнули з полегшенням, сподіваючись, що це кінець. Почали подейкувати, що ведуться перемовини про мирне врегулювання ситуації.

aiАле затишшя тривало недовго, вже наступного дня все почалося з великим посиленням.