aiІнколи я прокидаюсь раптово вночі і не можу зрозуміти – де я...дома, або? Так, або...Вже третій рік, як я живу не вдома; живу в безпеці, але в чужій країні, в чужих стінах. Та кожен мій ранок починається з моніторингу новин, маю знати – куди ворожі ракети, бомби чи шахеди влучили сьогодні. 

aiТого ранку, в останній день квітня 2025 року я побачила в новинах дім моїх батьків. Колись і я жила тут з моїм чоловіком, тут народився мій старший син. Наша машина завжди стояла тут під вікнами. У дворі завжди вирувало життя, багато людей, дітей, молодих жінок, що котять перед собою візочки з немовлятами. Колись і я так йшла тут, котячи перед собою візочок.

aiТого ранку я побачила в репортажі цей великий багатоквартирний дім, багато людей, мам з діточками та машини поруч з цим будинком. АЛЕ...: в балконі, на поверсі, де живуть наші друзі з маленькою дочкою – величезна діра, майже всі вікна будинку потрощені, багато машин понівечено та згоріло, а на подвірʼї матусі з переляканими дітьми.

aiМені здалося, що все моє життя промайнуло перед очима. Це ж моє місто, моя маленька батьківщина. Метрах в 500 від цього будинку – роддом, де народилась спочатку я, а потім я народила свого сина. З іншого боку – мій дитячий садочок. Ліворуч від цього будинку – школа, куди ходила я, мій брат, а потім і його син. Школа постраждала від російських бомбардувань ще на початку російського вторгнення. Та зараз її відновили.

aiПочинаючи з лютого 2022 моя маленька батьківщина, моє рідне місто, моя Україна потерпають від щоденних обстрілів ворожої орди.

aiКожного дня будинки, лікарні, школи, парки, дитсадки стають мішенню для безжального ворога. Хлопець з Литви https://braveaction.org/profiles/julius-stankevicius, що регулярно доставляє автівки для фронту та гуманітарну допомогу, одного разу зупинявся для ночівлі в будинку моїх батьків. Та ніч минула в безпеці. Але інша квартира Харкова, де він зупинявся в свій попередній приїзд до Харкова, перебувала під обстрілом.