Біль втрати

Введено Ілона Батуліна

Вовчанськ, Україна,
Oct 3, 2024

aiЯк це — знати, що твого рідного міста більше немає?

aiДивлячись на фотографії, ти навіть не одразу розумієш, що це за місце, адже все, що навколо, — лише руїни. Ти дивишся на гору цегли або на одну зі стін, яка ще тримається з останніх сил, і потім розумієш, що це школа, у якій ти навчався.

aiАбо дивишся на ледь зелений прямокутник, і це було футбольне поле зі штучним покриттям, де колись грали діти та дорослі; місце, де ти колись виступав, коли до вашого міста приїжджали вболівальники з Нідерландів під час Євро-2012.

Рідний Вовчанськ назавжди залишиться для мене рідним містом, і я завжди пам'ятатиму його

aiПоруч із полем ще стоять стіни — це будинок культури, де було безліч концертів та виступів відомих артистів. Парк, повз який ти завжди йшов до школи або гуляв з друзями, — зараз просто випалені стовбури дерев.

aiРайон багатоквартирних будинків перетворився на привида, як і майже все місто. Як і багато інших українських міст: Бахмут, Вугледар, Мар’їнка, Маріуполь, Авдіївка — і, на жаль, це не весь перелік.

aiЯк у рядках пісні одного українського співака: «Хочу я додому. Там, де все знайомо. Може, вже немає дому. Але хочу я додому.»

aiЯ ніколи не пробачу того, що росіяни зробили з моїм життям та життям українців.

aiРуїни та біль — ось що залишає по собі росія. Спільними зусиллями ми маємо здолати ворога, щоб більше ніколи не відчути біль втрати.