П’ятий рік, переглядаючи новини з України, я ставлю собі питання: «Де ж загубилися ті плавучі флотилії іменитих борців за екологію? Чому вони не облягають Чорне море, закликаючи РФ припинити розв’язану нею війну, у яку втягнуті не лише люди, а й уся флора та фауна територій, охоплених війною?… Чому ці відчайдушні екоактивісти не приклеюють себе до творів мистецтва в Ермітажі Санкт-Петербурга?

У чому причина відсутності медійної уваги до такого важливого для всіх питання — колосальної шкоди, завданої довкіллю? Може, Україна знаходиться не в Європі й не на планеті Земля?

Цілковита тиша на тлі того, що Ecoaction оцінила сукупні викиди парникових газів, пов’язані з війною та її наслідками, за перші три роки повномасштабної війни у 230 млн тонн CO₂-еквівалента. Війна завдає шкоди не лише локальній природі України, а й збільшує глобальний кліматичний слід.

6 червня 2023 року. Підрив Каховської дамби — в українців горе і шок: затоплено близько 620 км² території. Волонтери кидаються рятувати всіх, хто ще дивом тримається на поверхні: людей, собак, котів, свійських тварин, диких тварин. Притулки для тварин переповнюються, українці забирають до своїх домівок тих, хто вижив…

Хлинувша вода змиває в Чорне море тіла людей, тварин, птахів, кістки з розмитих кладовищ…

До руйнування водосховище забезпечувало водою величезну кількість населення та сільськогосподарських територій. У своїх звітах ООН зазначає, що воно було основним джерелом питної води для понад 700 000 людей на півдні України.

Екосистему півдня України змінено остаточно.

Звісно, світова громадськість реагує глибокою стурбованістю та кількома акціями протесту (більшість із яких організовані самими українцями).

За збігом обставин, у цей час у Бонні проходить міжнародна кліматична конференція, і на її тлі українські активісти порушили питання про руйнування Каховської ГЕС як про екологічну катастрофу та екоцид — участь Грети Тунберг у цій конференції надала акції додаткової міжнародної відомості.

Мабуть, на цьому все.

2026 рік… п’ятий рік війни.

Мій зять телефоном розповідає мені, як довго вони відкашлювали коричневий слиз, парячись у паровій бані. Під враженням від розповіді чоловіка моєї сестри, які залишилися в Харкові під ракетами та БПЛА, що летять просто на них,

я все ще сподіваюся, що загублені флотилії екологів нарешті побачать загиблих дельфінів* і вийдуть у Чорне море, а екоактивісти із закликами припинити екоцид масово відвідають Ермітаж у Санкт-Петербурзі — і всі світові ЗМІ напишуть про ціну цієї війни для нашого дому — планети Земля.

Інакше, який у них сенс, окрім обслуговування інтересів своїх спонсорів?

*У перші місяці повномасштабної війни одне з досліджень оцінило воєнну смертність китоподібних Чорного моря приблизно у 37,5–48 тисяч особин. Точна кількість загиблих саме дельфінів невідома.